Loading Content..

Пороблено або Чому український бізнес не зважає на україномовних споживачів

Останні мовні/язичні “срачі” в мережі Facebook (наприклад, у Дани Ярової) підтверджують те, про що я хотів написати вже давно, але стримувався. Український бізнес поза межами Західної України тотально ігнорує україномовного споживача.

І скільки б я в силу свого лібералізму і толерантності не обходив цю тему, “срачі” довкола мене все одно виникають. Тому що проблема насправді існує, незалежно від того, чи говорю я про неї. Однак попереджу відразу. Я не писатиму про патріотизм, бо вважаю, що російськомовність не заважає бути патріотом України. Я не говоритиму про глобальну політику: якщо людина навіть зараз, після втрати Криму і війни на Сході, не розуміє, що головною технологією загарбника були не автомати російського спецназу, а тотальне залучення людей в російський інформаційний простір – то я навряд чи зможу це змінити. Писатиму лише про те, що є моїм фахом: спілкування бізнесу зі споживачами. І про сферу, яку знаю найкраще: ресторанну.

А в цій сфері у бізнесу на рівні Києва – повний швах у спілкуванні з україномовним споживачем. Я умовно поділив проблему на три аспекти.

  1. Відсутність україномовних меню. Ситуація з цим набагато краща, ніж іще десять років тому. Якщо (це не статистика і не соціологія, лише особисті спостереження) у 2006 відсотків 10-20 ресторанів у столиці МАЛИ україномовне меню, то зараз залишився десь такий же відсоток тих, що їх НЕ МАЮТЬ. Утім, це все ще дуже багато. У більшості випадків тут не відмажешся проблемою з фінансами. Ресторани, які вбухали сотні тисяч євро в обладнання і мільйони в дизайн та будівництво, точно не мали б проблем оплатити друк десятка додаткових карток формату А3. З іншого боку, я далекий від того, щоб вбачати тут якусь українофобію. Той же Дмитро Запорожець, власник ресторану “Любимый Дядя”, який отримав доволі потужну хвилю обструкції через відсутність українського меню в перші місяці роботи закладу, точно не українофоб. Він узагалі живе іншими категоріями. Просто існує в повністю російськомовному середовищі, де навіть україномовні вдома люди переходять на російську в суспільному спілкуванні. Він не бачить україномовних довкола, тому для нього не існує проблеми. Але це не означає, що її нема. Те, що у власника нема україномовних співрозмовників – не означає, що нема україномовних споживачів. Які швидше зроблять вибір за наявності меню їхньою мовою. Я вже мовчу про лояльність.
  2. Сайти, соцмережі. Якщо україномовне меню – це робота на швидкість обслуговування і лояльність, то україномовні версії сайту та соцмереж – це можливість для російськомовного бізнесмена/маркетолога знайти додаткових споживачів поза межами звичного для себе кола спілкування. А саме для цього і потрібна система комунікацій ресторанному бізнесу. Ваші друзі і їхні друзі доволі швидко потраплять до вас і без сайту та ФБ. А от залучити людей, що потрапляють в ЦА, але не потрапляють в “теорію рукостискань” – саме для цього й існують реклама, сайт, соцмережі. Навіщо, панове, ви відкидаєте величезний шмат ЦА, залучення якого коштувало б копійки? Особливо дивує, коли ігнорують україномовних ресторатори, що зробили ставку на українські продукти і українську кухню. Почитайте, наприклад, російськомовного “в биту” Дмитра Борисова. Про формати космополітичні, на кшталт Ronin, він поки що пише російською. Але про Канапу і Останню Барикаду – лише українською. Переконаний, що Дмитро, який чудово розуміє ресторанний маркетинг і ловить тренди, і надалі просуватиметься і шляхом роботи з українською кухнею, і в напрямку збільшення україномовного контенту. Зрештою до цього дійдуть і інші, от тільки чи не буде для них запізно?   Фейсбук, до речі, дає можливість на комерційній сторінці один і той же допис запланувати двома мовами, тобто не відмовлятися від російькомовного контенту, а додати україномовний для тих, у кого профіль налаштований українською. Ваш СММ-менеджер не може скаласти докупи двох слів українською? Ну-ну.
  3. Неймінг. Я дуже поважаю і згаданого вже Дмитра Запорожця, і власників бару “Буду Позже” Валерію Нойман та Дмитра Гавриша. Вони взяли для своїх закладів дуже потужні, емоційні, соковиті назви. З підтекстом і чітким потраплянням в тему. За однієї умови: якщо існувати в суто російськомовному світі. У реаліях світу двомовного, де половина країни – україномовні, виходить так. Мене, наприклад, часто просять порадити заклади різного формату у Києві. Переважно це роблять україномовні люди і завжди я при цьому спілкуюся українською. Якщо це в інтернеті, то можна просто затегати сторінку. До змішання мов у ФБ всі звикли. Але більшість таких розмов відбувається офлайн. Я чесно намагався нормально вставити в українську мову словосполучення “Любімий дядя” і “Буду позже” – виходить абракадабра. Я намагався їх перекласти: втрачається зміст. І зрештою я розслабився і рекомендую в таких  ситуаціях Канапу, Кіфлик, Паровоз, Гру з вогнем, Балувану Галю і так далі… Є доста якісних закладів, де є меню українською і промовляння назви яких в україномовному контексті не змушує вибухати мій мозок.

Конкуренція на ресторанному ринку столиці дуже потужна. Настільки, що навіть чітко м’ясні ресторани вводять в себе вегетаріанські страви, аби не втратити тих 4-6 відсотків вегетаріанців, які живуть в Україні. При цьому україномовних у нас – понад половина населення. Хай навіть половина з них – це люди, які переходять на російську з російськомовними і взагалі не зважають на мову контенту. Але інша половина – це майже третина населення країни! Країни, в якій купа людей не бувала в сусідній області, але більшість раніше чи пізніше буває у столиці. Це не враховуючи україномовних киян, які тим більше зважають на мову спілкування і реклами, що постійно почуваються обмеженими в можливостях. Якщо ви, панове, так боретеся за 4-6 відсотків вегетаріанців, чи 2 відсотки іноземних туристів – чому ви ігноруєте добрих 30 (із тенденцією до зростання) відсотків потенційних споживачів?

Пороблено – у мене іншого пояснення нема.

Всеволод Поліщук

 

 

*Використано фото Олега Бабенчука для видання cf.ua

  • <p class="fn comment-author">Василь Барвінок</p>

    Чому? Відповідь – ненавидять Україну і все українське. У українця ніколи в житті не виникло б ідеї назвати заклад московською балачкою чи зробити московськобалачне меню.

Leave Your Comment Here